Кривавий понеділок у Кривому Розі: Чому в Україні життя залежить від світлофора

Жахлива ранішня ДТП у Кривому Розі з вісьмома загиблими і 18 травмованими ще раз показала, що безпеки дорожнього руху в Україні все ще не існує. А "придворні" перевізники нехтують правилами безпеки перевезень пасажирів, скільки б кривавих аварій не траплялося і як би голосно не грозили винуватцям можновладці.

"Мерседес Спрінтер" маршруту №261 сьогодні став "братською могилою" для працівників "АрселорМіттал Кривий Ріг" (АМКР), які вранці їхали на зміну. Аварія сталася близько 6:00 у центрі Кривого Рогу. Mazda, що неслася вулицею Героїв АТО, вилетіла на перехрестя з проспекту Металургів, на якому зіткнулася з маршруткою. "Спрінтер" відкинуло на зустрічну смугу, де сталося зіткнення з службовим автобусом АМКР. Семеро пасажирів маршрутки загинули на місці, ще один – в лікарні. Четверо перебувають у вкрай важкому стані: лікарі прогнозів не дають. Ще півтора десятка пасажирів госпіталізовані з різними травмами.

Загалом у маршрутці в момент зіткнення було 25 людей. І хоча, за попередньою версією поліції, винуватцем ДТП став 68-річний водій "Мазди", проблема небезпечності перевезень пасажирів у місцевих маршрутках обговорюється вже давно. Особливо у Кривому Розі, де три чверті маршрутів вже з десяток років віддаються підприємству "Північтранс" одеського бізнесмена Сурена Сарданяна з оточення родини Вілкулів.

Так, від випадковостей і водіїв-шумахерів не застрахований ані електротранспорт, ані великогабаритні автобуси. Але якщо проаналізувати обставини, що передували ДТП, стає зрозумілим, що такої кількості загиблих і постраждалих могло б і не бути.

Маршрутка №261 перевізника "Північтранс" потрапила у аварію на складному відрізку дороги: лише у 300 метрах після зупинки "95-й квартал", де зазвичай у ранішній час забивається багато пасажирів, які їдуть на зміну на комбінати. Ба більше: наступне перехрестя проспекту Металургів і вулиці Віталія Матусевича навіть обладнане спеціальним знаком "Особливо аварійна ділянка".

Цей відрізок маршруту проблемний ще й тому, що водій, завантаживши пасажирів на великій зупинці, починає рух з одночасним збором грошей за проїзд, що вже само по собі є серйозним порушенням Правил дорожнього руху. Маршрутник традиційно відраховує здачу і віддає її пасажирам, що стоять поряд, частково загороджуючи йому огляд і відволікаючи від керування.

Поряд з місцем сьогоднішньої аварії у грудні 2017 року була інша подібна пригода: легковик влетів у маршрутку, постраждали пасажири, а трохи далі, на переході до міськвиконкому, в тому ж 2017-му насмерть збили пішохода.

ДТП в Кривому Розі, попри те, що аварію спричинив не маршрутник, винесла на поверхню давню проблему мерства Вілкула – безлад, який коїться в маршрутній мережі міста. Безпеку пересування громадським транспортом вулицями Кривого Рогу міськрада сьогодні фактично не контролює і, відповідно, не гарантує. Велика частина маршруток працює нелегально, комунальний транспорт не оновлюється, а вартість проїзду є однією з найвищих в країні. При цьому у мера Юрія Вілкула наводити порядок в транспортних перевезеннях міста, напевно, якось "не прийнято".

Експерт в області пасажирського транспорту Кривого Рогу, президент Всеукраїнського товариства сприяння розвитку пасажирського транспорту Андрій Заславський зазначає, що маршрут №261 проходить від вул. Едуарда Фукса (173 квартал) до кільця НКГОК. Це прибутковий маршрут, яким щодня добираються на роботу і з роботи працівники АрселорМіттал і НКГОК, учні та студенти. Вірогідно для того, щоб знімати якомога більший прибуток, ще рік тому "Північтранс" "поховав" популярний і затребуваний маршрут №372 (який, до приходу компанії Саркісяна, був автобусним), що зв'язує НКГОК з кільцем 44-го кварталу, розбивши його на два більш коротких за протяжністю маршрута - №261 і № 236. Після чого криворіжцям довелося робити пересадку і платити подвійну ціну за проїзд.

На думку експерта, саме маршрутки стали головним гальмом для розвитку комунального транспорту і фактично знищили той невеликий тролейбусний і автобусний парк, який був на момент приходу Сарданяна на криворізький ринок пасажирських перевезень у 2008 році.

Саме з 2018-го ПАТ "Північтранс" стає постійним переможцем серед міських автоперевізників. При цьому, підприємство, заявляючи на конкурс 300 машин для перевезення пасажирів, власного автопарку в місті немає. За словами Заславського, схема проста: переможець конкурсу, тобто "Північтранс", за додаткову плату надає дозвіл приватним криворізьким автоперевізникам працювати на виграних ним маршрутах. Працюють такі нелегальні маршрутники на підставних документах: за певну винагороду "Північтранс" забезпечує їх копіями своєї ліцензії, копіями договору з міськвиконкомом, а також дорожніми листками. Новоявлені перевізники зазвичай не є офіційно оформленими ПП-шниками, не мають документів підприємців, не мають власної ліцензії на перевезення пасажирів.

При цьому команда міського конкурсного комітету з визначення перевізників фактично саботує будь-які спроби реформувати транспортну мережу Кривого Рогу. Беззмінний начальник відділу транспорту і зв'язку Криворізького міськвиконкому Сергій Сиротюк - "перевірений кадр" і ставленик Юрія Вілкула.

Чи стане криворізька трагедія початком кінця міської "транспортної мафії" чи наведення ладу в сфері громадського транспорту - покаже час. Поки що далі обурення в соцмережах справа не пішла. Але слід звернути увагу на ще одну фатальну обставину, яка призвела до смертельної аварії.

Так, водій "Мазди", який їхав другорядною вулицею, мав переконатися в безперешкодності проїзду через проспект Металургів, тим більше, що вилетів він під знак "Поступись дорогою". Так, був би замість "Спринтера" невідомого походження нормальний міський автобус, загиблих могло бути набагато менше, а той взагалі б не було. Але і світлофор, що працював в "нічному" режимі "мигкотливого жовтого", теж додав аварійності – особливо з оглядом на любов українських водіїв до гри в "авось, проскочу". На перехресті з шестисмуговим проспектом Металургів він, напевне, мав би працювати в нормальному режимі з надійним "зеленим" і безапеляційним "червоним".

Таким чином, можна зробити невтішний висновок: скільки б резонансних аварій не ставалося, як би не грозили реальним і уявним винуватцям можновладці, як би не обіцяли наставити камер і нещадно штрафувати, дорожня безпека в Україні все так же відсутня як явище. І українець не може бути впевненим, що виживе, ні перебуваючи на тротуарі, ніколи їде на роботу громадським транспортом.