Від Лазаренка до Коломойського: Як змінювалася політична мода на Дніпропетровщині за 30 років незалежності

Упродовж 30 років незалежності Дніпропетровською областю керували 16 людей. Одні приходили на довгі роки, інші були виконуючими обов'язків. Одних згадують і досі, про інших вже забули. Разом із головами ОДА змінювалися і принципи їхньої роботи, з'являлися культові об'єкти і змінювався рівень життя людей.

"Феодал" Лазаренко і новий автовокзал

Історія колишнього прем'єр-міністра України Павла Лазаренка добре відома в усьому світі. Не даремно свого часу він увійшов до десятки найбільш корумпованих чиновників світу за версією Світового доходу. Корупція, розкрадання бюджетних коштів, відмивання грошей в особливо великих розмірах – все це зробило Лазаренка однією з найбільш скандальних політичних фігур України часів незалежності.

Втім, на Дніпропетровщині його постать сприймається не так однозначно, і не завжди негативно. Особливо в місцевостях, де він свого часу збудував дорогу, дитсадок чи інші об’єкти інфраструктури, деякі з яких функціонують до цього часу. "Собі брав, але й людям давав", – ця популярна у народі мантра обділених увагою влади людей і досі поширена на Дніпропетровщині.

Вже у 26 років він став головою колгоспу імені Калініна у Новомосковському районі області, а потім зробив стрімку кар’єру по партійній лінії і відповідав за сільськогосподарський напрямок роботи у обласному обкомі. Для регіону, де аграрний комплекс відіграє важливу роль, це було визначальним.

Кажуть, що коли у 1992 році Леонід Кравчук розглядав кандидатури, хто буде представником президента на Дніпропетровщині, тобто керівником області, альтернатив в нього фактично не було – авторитет Лазаренка вже був беззаперечним. Щоправда, майбутній президент Леонід Кучма тоді пропонував кандидатуру Валерія Пустовойтенка, але тоді в нього не було такої політичної ваги, аби настояти на цьому.

Тож Лазаренко став першим губернатором Дніпропетровщини, і на цій посаді пропрацював формально до середини 1995 року, коли його забрали у Київ на посаду віце-прем’єра.

Політична мода за часів правління областю Лазаренка – класична феодальна. Ті, хто з ним стикався, розповідають, що у ті часи формула виживання для бізнесу була простою – Лазаренко за дозвіл щось десь робити вимагав 50% від прибутку і 50% як частку у самому бізнесі. Грабіжницькі розцінки, але обирати не доводилося. "Хамуватий, жорсткий, а іноді жорстокий керівник, який міг моментально вирішити будь-яке робоче питання", – розповідав колишній мер Донецька Володимир Рибак. В оточенні Лазаренка за ним закріпилося прізвисько "Господар".

Легендарний ресторан "Стара башта", компанія "Дніпронафта", де формальним керівником був особистий шофер Лзаренка, заправки і інвестиційні компанії, магазини і готелі у Дніпрі, агрофірми в області і таке інше – саме таким чином він збудував свою бізнес-імперію, яку вже роздерибанили інші. Але на той час все в області було в нього під контролем.

Проте це було в тіні, і багато чого не видно простим людям. Для них, а одночасно і для Києва, були затіяні грандіозні будівництва, за які і досі згадують незлим тихим словом Лазаренка. Щоправда, урочисто відкривати багато чого з цього довелося вже іншим керівником області. Наприклад, Лазаренко встиг відкрити новий корпус легендарної лікарні Мечникова і новий автовокзал. А от першу гілку метрополітену відкривав у грудні 1995 року тодішній виконувач обов’язків голови Дніпропетровської ОДА Микола Деркач.

Називають і багато інших, менш культових об’єктів, які з’явилися у Дніпрі та області за тих часів, проте найбільш культові пов’язують з його ім’ям.

Господарник Швець і Південний міст

З 1995 по 1999 рік Дніпропетровщину очолювали три керівника – Микола Деркач, Віктор Забара і Олександр Мігдєєв. При цьому усі вони не були уродженцями Дніпропетровщини. Перший народився у Краснодарському краї, другий – у Казахстані, третій – у Маріуполі. Знаковим їхнє короткочасне правління назвати не можна. Вони були класичними представниками центральної влади у регіоні.

У 1999 році на посаду голови ОДА був призначений уродженець П’ятихаток на Дніпропетровщині Микола Швець. Це єдиний керівник, який за часів незалежності обіймав усі три ключові посади в регіоні – мера Дніпра, губернатора області і голови Дніпропетровської облради.

Політичну моду за часів Швеця можна назвати господарсько-ліберальною. Хоча його і називали ставлеником Лазаренка на посаді міського голови Дніпра, методи правління в нього були чисто господарські. Він ніколи не претендував на роль першої скрипки у політичному плані. Навпаки, він довгі роки намагався відокремити себе від політики, наскільки це взагалі можливо, враховуючи значимість регіону для України. Більш того, він постійно відкидав усі пропозиції перебратися у столицю на якусь посаду в уряді. "Чистий господарник", – казали про нього.

Щодо ліберальності, то це стосується саме того, що він не втручався у політичні процеси в області на користь партій, які представляли інтереси президента – тоді Кучми. Показовий приклад: у 2002 році на парламентських виборах Комуністична партія України набрала на Дніпропетровщині 31,86% голосів виборців, а пропрезидентська "ЗаЄдУ" лише 11,43%. За такі показники будь-який губернатор, тим більше на батьківщині президента, був би звільнений миттєво. Проте Швець вижив і був головою ОДА аж до кінця липня 2003 року. При цьому був звільнений, коли в Україні грянула продовольча криза. Аграрна Дніпропетровщина, а з нею її керівник, були названі винними у цьому. Проте з 2004 по 2006 рік Швець повернувся вже на посаду голови обласної ради.

Слід зазначити, що Південний міст у Дніпрі, який почали будувати ще у 1982 році, а активізували будівництво при Лазаренку, відкривався саме за часів Миколи Швеця.

"Не фаворитка Януковича" і креатура Балоги

За часів Кучми губернатором області був і Володимир Яцуба, який народився у Дніпрі. Він керував лише рік і запам’ятався хіба що особливою любов’ю до кінних заводів. Далі вже настала ера голів ОДА періоду президента Віктора Ющенка.

Перший же губернатор встановив антирекорд перебування на посаді – рівно місяць. 4 лютого 2005 року Сергій Касьянов був призначений, а 4 березня написав заяву про звільнення. Цьому передувала низка акцій протесту, оскільки з’ясувалося, що Касьянов був причетний до виборчої кампанії Віктора Януковича. Зрештою його замінив Юрій Єхануров, який пропрацював тут до призначення на посаду виконуючого обов’язки прем’єр-міністра 8 вересня 2005 року.

Після Єханурова вперше (і поки що в останнє) головою ДніпроОДА стала жінка – Надія Дєєва. Вчена–економістка, вона завжди опікувалася в облдержадміністрації фінансами, а на новій посаді сповідала номенклатурний стиль керівництва. Показники – понад усе. Як і у випадку зі Швецем, хмари над головою Дєєвой почали згущуватися, коли у 2007 році по країні пронеслося здорожчення хліба. Звісно, особлива увага була до Дніпропетровщини. Розповідають, що тодішній прем’єр Янукович кинув очільниці Дніпропетровщини фразу: "Забирай сумку і йди геть з свого кабінету". І хоча Ющенко заступився за Дєєву, заявивши, що претензій до її роботи не має, у вересні того ж року вона залишила посаду.

Область довірили тоді Віктору Бондарю, який на той час став наймолодшим головою ДніпроОДА. Формально, це можна вважати пониженням. Оскільки до цього він працював міністром транспорту, відповідав за регіональну політику в адміністрації Віктора Ющенка, і вважався своєю людиною для тодішнього керівника адміністрації Віктора Балоги.

Було багато розмов про те, що відрядження було пов’язане із необхідністю розбудови партійних осередків в області саме партії Балоги "Єдиний центр". Проте не склалося. Згодом Бондар став безпартійним, хоча стиль його керівництва можна назвати публічно-політичним. Багато спілкування з пресою, багато розмов. А наприкінці губернаторства він вже відверто підтримував на президентських виборах Юлію Тимошенко. "Дніпру краще мати власного президента", – говорив він.

В цілому слід зазначити, що за часів Бондаря він так і не знайшов спільної мови з місцевими елітами. Його сприймали як тимчасового керівника, який думками далеко за межами Дніпропетровщини і будувати тут політичну кар’єру не має наміру.

Вілкул і обї'зна дорога

Після обрання президентом Віктора Януковича новим очільником області став Олександр Вілкул, який на той час мав великий досвід роботи у топ-менеджменті компаній Рината Ахметова на гірничо-збагачувальних комбінатах Кривого Рогу. Прізвище Вілкул було вже добре знайоме дніпрянам, оскільки його батько, Юрій Вілкул з 2006 до 2010 року був головою Дніпропетровської обласної ради.

Вілкул-молодший – це яскравий пример авторитарно-центристського методу керування. Вертикаль влади була збудована системно і в самій ОДА, і в районах. Все як на підприємстві. Він полюбляв перерізати червоні стрічки під час відкриття об’єктів на території Дніпропетровщини. Як жартували в області, жоден курник не може бути відкритий без його участі.

Але найбільше Вілкул запам’ятався тим, що розпочинав будівництво великих об’єктів, які перетворювалися на довгобуди. Головне урочисто закласти перший камінь, прокричати про це в усіх ЗМІ, і благополучно забути. Він заносить у свій актив, що почав будівництво об’їзної дороги, вибив для області кредит ЄБРР для добудови метро і взагалі подає себе як найкращий менеджер області за часів незалежності. Проте об’їзна дорога і досі будується, метро і досі не закінчене. А екс-губернатору дорікають, що коли область у ті часи обрали однією з учасниць політичного проекту з реформування медицини, то медичну сферу просто розвалили. На згадку залишився хіба що "Парк ракет" поблизу будівель ДніпроОДА і обласної ради.

На тлі тверджень про найбільш успішного керівника області Вілкул двічі намагався стати мером Дніпра, але у 2015 році програв у другому турі Борису Філатову, а у 2020-му навіть не вийшов у другий тур.

Посаду голови ДніпроОДА він передав у грудні 2012 року своєму товаришу Дмиру Колєснікову. По суті, стиль керівництва залишився тим же самим, тільки обличчя змінилося. Колєсніков запам’ятався хіба що тим, що намагався впровадити занняття фізкультурою на набережній для чиновників і скандальними подіями січня 2014 року, коли під стінами ОДА сталася бійка між прихильниками Євромайдану і тітушками, які ховалися у будівлі обласної держадміністрації.

Коломойський і команда

Нова ера в управлінні областю настала на початку березня 2014 року, коли на посаду голови ДніпроОДА призначили олігарха Ігоря Коломойського. На той час це було сприйнято, як сильний хід, враховуючи події на Сході України. І хоча багато хто вважає, що Коломойський приїхав захищати свої бізнес-активи, це той випадок, коли збіглися інтереси і місцевої еліти, і народу. Як не крути, Коломойський – знакова фігура для області, і для людей це було сигналом, що Дніпропетровщину окупантам здавати не збираються.

Політичний стиль керування областю Коломойського – олігархічний. Тобто час від часу він давав прес-конференції, але фактично областю займалися його заступники – Борис Філатов, Геннадій Корбан і Святослав Олійник. Зазвичай він був просто "на телефоні" для вирішення організаційних і фінансових питань. Більшого для того, щоб стати "рятівником області" і не знадобилося. Роль Коломойського у зростанні патріотичних настроїв і втриманні ситуації під контролем на Дніпропетровщині применшувати не можна, але й супергероєм він теж не є.

Звільнили Коломойського через рік – у березні 2015-го, після того, як виник скандал навколо "Укртрансгазу", і стосунки олігарха з президентом Порошенком остаточно зіпсувалися. Разом з Коломойським пішла з ОДА і його команда.

Прагматик з команди Порошенка

Вибір Порошенка пав на голову Запорізької ОДА Валентина Резніченка, який став губернатором 25 березня 2015 року. Він працював у структурах, пов’язаних із президентом, був успішним медіа-менеджером. І якщо для запоріжців він був варягом, то для Дніпропетровщини – своїм, оскільки народився у Дніпрі. До того ж, Резніченко вважався суто людиною президента, рівновіддаленим від олігархів.

Стиль керівництва Резніченка – прагматичний. Він абсолютно непублічна людина. Він запам’ятався тим, що завжди був одягнений у чорну футболку і перебував у темних окулярах. "Не хочу бути у телевізорі ще однією головою, що говорить. В ОДА є публічні люди. А моє завдання – реалізовувати те, про що говорять. Вважаю, що за політиками мають йти менеджери", – пояснював Резніченко.

Швидких результатів Резніченку добитися не вдалося. У рейтингу губернаторів він певний час посідав 19 місце, а от за підсумками першого півріччя 2017 року був вже на восьмому місці.

Це пов'язано зі специфікою промислової області, яка довгі роки була "заточена" на торгівлі із Росією. На початку 2000-х підприємства регіону мали тісні зв'язки з 36 регіонами Росії. Тож область довго не могла оговтатися від наслідків блокади торгівлі з окупантами, а потім і втрати місцевими компаніями своїх підприємств на окупованій частині Донбасу, які споживали чималу частку криворізької руди і поставляли на Дніпропетровщину вугілля. Але ефективне освоєння капітальних інвестицій зіграло свою роль.

Резніченко запам’ятався як багатовекторний керівник, який не робив різких рухів, а вмів знаходити спільну мову і з мером Кривого Рогу Вілкулом, і очільником Дніпра Філатовим. Проте програш Порошенка на президентських виборах змув його піти у відставку.

Подавався у Київ – опинився у Дніпрі

Процедура призначення нового губернатора на Дніпропетровщині тривала кілька місяців, і у цей час обов’язки голови ОДА виконував Дмитро Батура. І от 13 вересня 2019 року під час візиту Володимира Зеленського до Дніпра сталося призначення, яке одні назвали дивним, інші сенсаційним, а треті – "прикольним". На чолі області став 32-річний Олександр Бондаренко, якого тут же охрестили губернатором із "ЗеЛіфту".

Не виключно, що це призначення стало несподіваним для самого Бондаренка, оскільки він зізнався, що міг працювати і в Києві. 

"Я подавався через програму "ЗеЛіфт" на кілька посад. Вони були в різних містах – і у Києві, де я на той час проживав, і у Дніпрі. Я знав, що буде така можливість в Дніпропетровській області, і тому, коли сталося так, що це буде саме вона, морально був готовий. Але я подавався на кілька позицій економічного спрямування", – сказав тоді Бондаренко.

Відсутність досвіду роботи на такій посаді, дружина з Росії, участь у телепередачі "Давай одружимося!" та інші нюанси – питань по цьому призначенню було чимало. Стиль керування – представницький.  Дніпрянам і досі незрозуміло, чи він насправді керував областю, чи був лише ширмою?

Якщо чимось він і запам’ятався, то обіцянкою добудувати аеропорт і публічним щепленням від дифтерії, куди направила його дружина. Куди більше галасу було вже після його відставки у грудні 2020 року. Бондаренко просто не визнав свого звільнення. Мовляв, подання Кабміну на його звільнення є, а підпису президента немає. Але подібні заяви стали лише останньою можливістю Бондаренка заявити про себе.

Старий новий губернатор

Інтрига щодо нового голови Дніпропетровської ОДА у 2020 році була найсильнішою за всі часи незалежності. Сильної кандидатури зі своєї команди у Зеленського не існувало. І тут сталася історична подія – вперше одна людина вдруге стала губернатором Дніпропетровщини. Вибір пав на Резніченка. У Києві вирішили одним махом вбити двох зайців – поставити на чолі стратегічної області перевіреного керівника і навести мости з мером Дніпра Філатовим.

Проте з політичної точки зору це вже не той Резніченко, який був поза партійними прапорами при Порошенку. Перед місцевими виборами 2020 року він очолив обласний партійний осередок політичної партії "Пропозиція", йшов під №1 у списках цієї партії до Дніпропетровської обласної ради.

Сам Філатов прокоментував так це призначення так: ""Безумовно, сотні експертів і всезнайок зараз вже написали і ще напишуть свої версії того, що сталося. Одні, що "Філатов і Ко злилися під партію влади", інші "що слуги народу роблять реверанси в бік регіональних князів", треті, що "договорняки рулять і нічого не змінюється", – сказав він. – А, ось, наприклад, "Боря-Могильник" міг би зі зловтіхою відзначити, що, Коломойський і його міньйон в рідній області отримали вже остаточного копняка. Що час правління брехунів і казнокрадів, нарешті, закінчився".

Тобто тепер на Дніпропетровщині і мер Дніпра, і голова ОДА – від партії, яка не є президентською. Проте на даний час конфліктів через це не спостерігається. Резніченко поводиться поки що у своєму стилі, як прагматик. Навряд чи "Пропозиція" на майбутніх президентських виборах матиме президентські амбіції, тож Зеленського поки що влаштовує. І передумов для зміни голови ОДА на даний час не існує.