Кримськотатарська автономна республіка вітає вас. Незабаром

Підтримати заходи кримських татар до дня пам'яті депортації дніпряни вирушили не випадково. У березні 2014 року місцевий Автомайдан і волонтери організували чи не найгучніший автопробіг до Криму. Потрапити на півострів на машинах, завішаних синьо-жовтими прапорами, звісно, не вдалося: пускати українців туди дуже не хотіли, під час суперечки "екс-беркут" навіть вистрілив в учасника пробігу із травмата.

Саме дніпряни у квітні 2014 потайки винесли зі штурмованого штабу ВМФ прапори, на яких військові складали присягу Україні. Ще до штурму вивезли герб легендарної військової частини у Бельбеку. Згодом ці символи оселилися у штабі першого добровольчого батальйону "Дніпро-1". В ньому, до речі, служили і кримські татари, котрі виїхали після анексії та початку переслідувань. Тепер вони "осіли" найближче до своєї домівки – поблизу адміністративного кордону з окупованим Кримом. Блокують вантажі та контролюють, щоб ні товари, ні електрика не потрапляли на півострів з материкової України.

Дніпровські волонтери підтримують блокаду та тримають зв'язок із кримськотатарськими добровольцями. Тут проводять і аеророзвідки, викриваючи позиції росіян, тримають ворога в напрузі. Вся ця передісторія дає контекст – навіщо двадцять дніпрян вирушили у пробіг "Генічеськ – Чонгар". Це більше, ніж подорож "місцями бойової слави" і зустріч із вірними друзями. Це знак єдності проти спільного ворога.

Автобус, завішаний українськими та кримськотатарськими стягами лише зрідка зустрічав однодумців, які вітали сигналами. Але ближче до Генічеська автівки з кримськотатарськими прапорами стали траплятися частіше.

Жалобний мітинг у Генічеську в такому масштабі проходив вперше і вразив кількістю учасників, прапорів та плакатів. У 30-тисячному містечку зібралося близько півтисячі людей – переважно кримські татари. Як пояснили організатори, після анексії Криму в Генічеську і Новоолексіївці осіло найбільше з них, адже це найближча до півострова локація.

Символічно, що відбувався захід біля кінотеатру "Україна", який ще недавно називався "Росія".

Під час мітингу звучали українська, кримськотатарська і трохи російської мови. Крім поліції за безпекою стежили добровольці кримськотатарського батальйону. Присутність хлопців та дівчат у балаклавах, камуфляжі та бронежилетах резонувала із загальною масою учасників мітингу – багато серед них було дітей та літніх людей. Останнім хоч і нелегко підніматися на ноги, але вони це робили, коли лунав український гімн, а згодом і кримськотатарський, якому підспівувало, тримаючи руку на серці, чимало присутніх.

Мілітарний стиль дещо різав око, але цілком відповідав духу заходу – закликам повернення Криму, покарання російського агресора, визволення політв'язнів. Власне, з таким зарядом і продовжився автопробіг до Чонгару, де розташований адмінкордон.

Вже на півдороги до нього розумієш, що по зустрічній смузі, яка веде із Криму, не трапилося жодної машини. У самій митній зоні лише кілька людей, які, вочевидь, чекають на проїзд туди, куди не можуть потрапити представники корінного народу. Іноді чуються поодинокі вигуки "Таксі".

Символічний "перетин кордону" вразив масштабністю. За оцінками поліції, до Чонгару приїхали близько двох тисяч людей. Атмосфера піднесена, люди скандують "Крим - це Україна!" і злішають, побачивши триколор на своїй землі.

Вздовж дороги – шеренга з прикордонників, яка завершується кордоном із автівок та військових. За нього не пропускають рядових учасників – лише представників влади і лідерів татар: вони в мегафон, щоби чули росіяни, дають обіцянку повернути півострів.

Там, де майорить російський прапор, дорога перегороджена військовою технікою. "Сьогодні вони готувалися. А ми так інколи без попередження приходимо. Одного разу вони все покидали і потікали з блокпосту, бояться нас", - каже віце-президент Всесвітнього конгресу кримських татар Ленур Іслямов.

Серед засилля військових, табличок "Обережно: міни" починаєш помічати, як багато дітей серед учасників ходи. Татари кажуть на це, що діти мають знати ворога в обличчя.

Крім добровольців у балаклавах свої обличчя хустками закривають кілька цивільних жінок. На питання про причини пояснюють, що досі живуть на окупованій території, але там не мають можливості вільно вшанувати пам'ять жертв депортації і вільно говорити про події в Криму зі своїми земляками, як це роблять на українській території. І першим осередком однодумців для них є пункт громадської блокади півострова на Чонгарі. Тут нас просять не знімати, а частина добровольців, побачивши камери, ховають обличчя.

"Ми тут знаходимося, бо держава деякі свої речі не робить. Нас не захистили у Криму, солдати не дали зброю, не захистили наші домівки. Ми розуміємо, що якщо просто так це залишимо, материкова Україна скаже: ну і хай так поки буде. Фінський сценарій. А ми так не дамо. Ми будемо "бурлити", доки не повернемося до Криму", - каже Іслямов.

Він нагадав, що ще місяць-два тому заяви кримських татар про автономію Криму розцінювалися як сепаратистські. Через скарги політичних опонентів лідери татар змушені були давати пояснення правоохоронцям. Проте на 72 річницю президент Порошенко офіційно заявив про створення комісії із внесення змін до Конституції, аби зробити Крим автономією кримських татар у складі України.

Енергетичну блокаду спершу теж називали провокацією, а потім закріпили документально на офіційному рівні, нагадує Іслямов. Тож цілком імовірно, що фраза "Україна. Кримськотатарська автономна республіка. Вітаємо Вас!" зі звичайних білбордів колись стане офіційним адміністративним знаком. Це питання часу і глибини усвідомлення українцями трагедії кримських татар.