ЧС 2018
Вибори-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Країна Укропів

Остання аборигенка Пісків: Мені стільки мама не давала, як ті солдати

Днями майже зі знищеного селища Піски, яке знаходиться у безпосередній близькості до Донецького аеропорту, волонтери вивезли 75-річну жінку, яка всі страшні місяці виживала там під обстрілами - без води, світла і зв'язку
Depo.
2 липня 2015 09:00
ФОТО: depo.ua
Остання аборигенка Пісків: Мені стільки мама не давала, як ті солдати
Остання аборигенка Пісків: Мені стільки мама не давала, як ті солдати

В одній з дніпропетровських лікарень Таїсія Олександрівна (справжнє ім'я вона просила не називати) одразу кидається обіймати всіх своїх відвідувачів. "Дорогеньки ви мої, хоч я вас і не знаю, ви ж всі мені діти", - радіє стара. Єдина дитина цієї майже сліпої жінки залишилася у Донецьку, і навряд чи вони знов зустрінуться. "Вона не приїде сюди, за жодних обставин", - якось відсторонено каже вона.

Її єдина донька ледве виживає "там". Роботи немає, мешкає у давньої знайомої, бо власна квартира залишилася без вікон "розпотрошена". Втім, і за мирного життя стосунки з вже дорослою донькою не складалися, відтак розраховувати старій на її підтримку не доводиться. Але "для газети" літня жінка про це не говорить, приндиться: "Ми говорили-говорили, вона каже: "Я тебе заберу", я питаю: "Куди ти мене забереш? Не треба, тобі і без мене важко"".

Таїсія Олександрівна вже давно вийшла на пенсію - має "гарячий стаж". Пенсія, як то кажуть, хороша, але маленька - 1700 гривень. Ще тоді переїхала до другого чоловіка у Піски, там і залишилася. "В тій завалюхі", - каже вона. Після смерті чоловіка жила сама, тримала город, скотину. Зір слабенький, ноги ледве ходять, але поралася. То ж були мирні часи, сусіди допомагали.

З початком обстрілів людей в селищі майже не зосталося. "На нашій вулиці було 84 двора. А потім залишилося всього 20 душ. У сусіда мого гарний будинок був - з червоної цегли. Якось політав над ним маленький самольот, як вроде развєдка, покружляв, а за годину на будинок бомба впала. Чотири години горіло", - згадує стара.

"Повтікали хто куди - хто до родичів... Ото остання надія - ті солдати. Висунешся у вікно, як ота мавпочка, і чекаєш. Йдуть: "Їжа, вода є?" - "Ні, немає". Несуть. Мені стільки мама не давала, - сміється стара. На три дні мені борщу принесе, тушонки у літровій банці, хліба... Я одним днем не жила - з'їм трохи, а завтра ще день буде". З водою була біда - до найближчого колодязя півкілометри, "а я ж на одній нозі і сліпа". Доводилося чекати, допоки військові не принесуть. Часом до них сама йшла з банкою, але вони сварили її, щоб не йшла, бо це небезпечно через постійні обстріли.

Про те, як вдалося самій вижити, каже сухо, неохоче. "Вони ж стріляли чим попало. Оце лежиш, подушка під головою, на голові. І як шкурнуть! Знаєш, як нібито град сильний. По три рази на ніч. Страх Господній!", - журиться жінка. "Ой, скільки разів в мене осколки потрапляли, навіть не пам'ятаю. Спина, ноги - все", - показує шрами стара.

Українські військові на блокпосту, який розташований в декількох сотнях метрів, постійно обходили місцевих. Коли бачили, що жінка поранена - викликали "швидку". Втім, після надання першої допомоги, вона відмовлялася залишатися у лікарні. Тоді привозили їй медиків, які обробляли рани, робили перев'язки. "Хлопці приходили, дрова рубали. Мені дуже помагали". На питання - чого тоді не поїхали зовсім, пожвавлюється: "Уявляєш, кішка до мене прийшла, принесла до хати четверо кошенят. Чекала на мене".

Періодично до селища приїздила місія Червоного Хреста, привозила провізію, ліки. "Дали мені ліки для загоювання ран. Дуже добрі! Коли в мене від сильних обстрілів голова боліла - я навіть голову мазала. Допомагало", - згадує жінка.

Вона розказує, що вже не вміє плакати. Тут, у лікарні, постійно просить снодійне - не може спати. "Будь-який шерех - і мені здається, що зараз почнуть стріляти", - жаліється вона.

В останній час вже неможливо було там залишатися: "ціле страховище стало". Жінка попросила волонтерів, які возили допомогу військовим, вивезти її з Пісок. Взяла з собою нехитрий скарб: теплий в'язаний платок, відріз тканини "на платячко", дещо з ліків. Решта речей закоптилася від постійних пожеж: жила стара в одній уцілілій кімнаті.

На питання, "за кого" там місцеві, відповідає: "хто як". "Хто проти Януковича, хто - проти Порошенка, проти Юльки... але ж Боже упаси - ні за Путіна". Тут вона переходить на шепіт: "Отож попервах вони (прибічники "ДНР", - прим. Ред.) приходили, забирали машини, трактори. Загалом, тягнули, що кому подобалося. Не знаю, чи можна таке казати, але ж таке було".

"Мені особисто ви всі однакові, всі внуки. Я не хочу, щоб війна була".

Врятована з Пісок бабця: Мені стільки мама не давала, як ті солдати - фото 1

Зараз волонтери оформлюють одну з останніх жительок Пісок до дніпропетровського притулку. "Тут люди мені дуже допомагають - речами, продуктами закидали, - сміється бабця. Я не хвилююся - гроші в мене будуть. Пенсію я он скільки не отримувала. Отже, дитині своїй допоможу", - мріє вона.