Революція в українській транcплантології: Суспільство дискутує щодо презумпції згоди

Ця світлина зворушлива навіть, якщо не знати передісторії. На фото мати, яка слухає серце свого сина, пересадженого в цю дівчину. Подивіться, яка вона щаслива, які живі в неї очі. Серце її любого рідного хлопчика буде битися, житиме.

А наше суспільство, якась частка його тим часом обурюється презумпцією згоди на трансплантацію і тим, що незрозуміло зараз, куди писати заяву про те, що ти свої органи віддавати нікому не хочеш.

По-перше, закон ще не прийнято і шукати місця для написання заяви зарано. А по друге - нащо вам після смерті потрібні органи? От не все одно, з ниркою вас поховають чи без? Що за жлобство таке?

В Україні трансплантація фактично "загнулася" у 1999 році, коли був прийнятий закон де була стаття про презумпцію незгоди. Якщо до цього левову частку органів вилучали у донорів-небіжчиків, то після 99-го року почала зростати кількість трансплантацій від живого сімейного донора. До цього часу (і зараз) в Україні дозволено пересаджувати органи тільки від близьких родичів, а також від людини, яка загинула лише зі згоди її родичів.

Але лікарю, який вимушений був повідомити родичам страшну звістку про смерть їхньої близької людини не дуже зручно одразу ж питати, чи не пожертвують вони її внутрішні органи іншим пацієнтам. До того ж родичі у шоці і їм, звісно ж, важко уявити, що їхню дитину, чи мати чи сестру "поріжуть" і щось з неї витягнуть. Вони скоріш за усе відмовлять і поки оговтаються та передумають час плине. Хоча, мабуть, багато хто з людей, які передчасно загинули, не відмовились би стати чиїмось донором, якби при житті могли вирішувати.

Новий законопроект надає їм це право автоматично. А ті, хто ну ніяк не хоче змогли б письмово про це заявити (хоча страшненько уявити, як ти спеціально йдеш у клініку і пишеш: коли я помру нічого з мене не вирізайте). Зараз, кажуть, можна піти та написати заяву, згідно з якою після вашої смерті ваші органи можна буде забирати, ця інформація дублюватимется в якомусь документі (водійське посвідчення, паспорт), але на практиці цього не робиться.

Наразі за даними inpress.ua в Україні роблять тільки 5% з необхідних операцій з трансплантації .

Щорічно трансплантації серця в Україні потребує 2 тис. осіб. Донорські органи фактични ніхто не отримує.

Пересадка нирки потрібна 4 тис. осіб на рік. Але фактично роблять 80, максимум 100 операцій протягом року.

Нової печінки потребує близько 2,6 тисяч українців, а пересаджують 30-40.

Закон про трансплантацію з презумпцією згоди може врятувати тисячі людей, які хочуть жити, любити, творити, народжувати і в цивілізованому суспільстві він не має отримати спротиву. Зрештою, ті хто категорично проти, зможуть написати відмову.

Дехто боїться, що тепер лікарі, підмовлені родичами пацієнтів, навмисно не будуть рятувати того чи іншого хворого, органи якого їм потрібні. Але який сенс їм це робити, адже нема впевненості, що той чи інший орган підійде. Це ж скільки людей повбивати доведеться? Та й занадто ви поганої думки про наших лікарів, вони суворі, але людяні.

Щодо побоювань з приводу того, що в Україні розквітне чорний ринок органів - він й так є. Можна купити і нирку, і кісний мозок і роговицю ока і люди вимушені це робити, щоб врятувати життя. Якщо все буде легалізовано, нащо ж буде купувати?

"У нашій країні кримінальні трансплантації органів можуть втілюватися лише у фантазіях кінорежисерів. І ось чому. Трансплантацією в Україні реально можуть займатися лише поодинокі державні клініки. За законом приватним клінікам заборонено виконувати трансплантації. У самій пересадці беруть участь сотні людей. Скажімо, в Інституті серцево-судинної хірургії, щоб зробити 10 операцій на день, необхідно задіяти 850 осіб. А сама трансплантація та догляд за хворим після неї потребуватиме участі понад 100 різних фахівців", - пояснює в інтерв'ю ZN.UA завідуючий відділенням кардіохірургії та трансплантології серця, кандидат медицинських наук Борис Тодуров. 

Щорічно в США - країні-чемпіоні по трансплантації виконують близько 28 тисяч операцій. Це 28 тисяч врятованих життів. В Іспанії 3 тисячі, в Польщі - півтори.

Ще раз подивіться в заплакані але щасливі очі тієї матері. В обличчя тієї молодої жінки. Пересадка серця, можна сказати, врятувала одразу два життя. 

А якщо б США був такий закон як в нас, вони були б мертві.